Середньовічний Хотин

Кантиляція В малі часи входять найбільш прості різновиди піснеспівів, які базуються на взаємозв'язку слів з простою музикою. Більшість піснеспівів базуються на декламації, тобто піднесеній мові, що використовувалась в богослужіннях в синагозі. В своїй елементарній формі така річ музично оформлюється підйомами і спадами голосу підчас читання. Напевно, характер інтонування був переважно справою смаку.

Можна погодитись з точкою зору тієї частини дослідників, які пов’язують носіїв милоградської культури із балтськими племенами, оскільки вона підтверджується археологічними та лінгвістичними даними, але правдоподібно, що у її складі на території цього регіону перебувала й якась частина праслов’ян. На думку дослідників, проживання носіїв милоградської культури у різному етнічному оточенні спричинило певні відмінності в культурі різних регіонів милоградської етнокультурної спільноти і, внаслідок цього, виникнення локальних варіантів на території її поширення, які мали етнокультурну специфіку [1, с. 251]. В епоху пізньої бронзи на території Західнополісько-волинського регіону проживали носії тшинецько-комарівської культури, які, на думку багатьох дослідників, є першопочатковим етапом праслов’ян. Можливо, що праслов’янські нащадки тшинецького населення увійшли до складу милоградської етнокультурної спільноти в Західнополісько-волинському регіоні. На цій території до її складу можливо також увійшли й нащадки висоцької культури, які тут проживали в попередні історичні часи. На думку дослідників, милоградська культура походить від лебедівської [1, с. 251]. Але Л. Залізняк вважає, що носії милоградської культури переселились у I тис. до н.е. з Південної Балтії на Полісся, Волинь та Середнє Подніпров’я [5, с. 448]. Якщо вірною є думка Л. Залізняка, то правдоподібно, що носіями милоградської культури були західнобалтські племена. За даними дослідників, в бронзову епоху та в ранньому залізному віці на південному березі Балтійського моря проживали балтські племена: це носії прабалтської культури та носії культури західнобалтських курганів, яку представляли західні балти [6]. Археологічні та лінгвістичні дані не зафіксували проживання праслов’ян в I тис. до н.е на південному узбережжі Балтійського моря. Такі різні погляди на появу милоградської культури на території України свідчать про невирішеність цього питання.

Готичний собор - це цілий світ, що увібрав у себе життя середньовічного міста. Поряд з ратушею він був центром зосередження усього суспільного життя. Готичне мистецтво має велику виразну силу. Напруження душевних сил, що закарбоване на обличчях та фігурах, створює враження бажання звільнитися від плоті та досягти потусторонніх таїн буття. У цьому мистецтві немає спокою, благоденства, воно пройняте сум'яттям, високим духовним поривом. Краса готичної скульптури - це творіння духа, пошук та боротьба з плоттю.

П'яте століття ще більше посилило владу церковної єрархії. Папа Лев Великий показав блискучі можливості дипломата, забезпечивши відступ Аттіли Гунна через Європу в 452р. і пізніше вмовив завойовників остготів не розорювати Рим. Виходило так, що в силу того, як римська імператорська влада сходила нанівець, до керівників ніби автоматично переходили функції ведення зовнішньої політики.

Малюнки, що з’явилися в церквах на стінах, на вівтарях після страшної чуми 14 століття, і які називають «Танок смерті», свідчать про намагання з одного боку оволодіти цим страхом, а з другого про бажання заробити грошей на цьому явищі – страху смерті. Бо комерціалізацію страхів розпочала саме церква, але сьогодні церква не може конкурувати з Голівудом. Щось є принизливе для церкви, що вона змушена конкурувати за людський розум, психіку, з індустрією розваг. Це свідчить про небезпечне становище саме церкви. Але коли йдеться про «відродження» середньовічного стану мислення на новому витку історії, то мова не про відродження влади церкви в суспільстві, хай вже вони вибачають, а про відродження ідеального панування віри у суспільстві не через монопольну владу над духом людей того політичного утворення, яким завжди була панівна церква, а через створення умов для вільного вибору такого світогляду.